Здіймаючи руку від серця до сонця, вітаю всіх хто цікавиться моєю особистістью та моєю творчістю.
В сучасному світі інтернет дуже багато значить і з часом тільки набирає своєї ваги. Ця сторінка - моя візитна картка, яка містить деякі мої поетичні і прозові твори. Більшість моїх творів відсутня на цій сторінці, але з часом я додаватиму матеріали, в тому числі політичного і філософського змісту.
Ця сторінка - моє представництво в інтернеті. Програму мінімум я вже досягнув - я вже знайшов свого читача, а читач знайшов мене. Що ж до програми максимум - то вона абстрактна та ідеалістична, як в мистецтві так і політиці та інших видах діяльності.
Сутінки Європи, змішання рас та культур, тріумф трьохголового змія та влада долару, забруднене навколишнє середовище та новітнє нашестя варварів, глобалізація та космополітизація. Ми живемо в цю епоху, але були, є і будуть люди, які продовжуватимуть свою ходу дорогою Правди.
Контактувати зі мною можна різним чином, але для незнайомих людей я лишаю e-mail: voloshyn@president.org.ua
З початку цього року я не писав віршів, на прозу теж не було надто багато часу, тому нічого завершеного щоб поставити на свій сайт не було. Скоро вийде моя перша (і остання?) поетична збірка, настрою писати поезію останнім часом за собою не помічав, але сьогодні вранці написав такий вірш. Чесно кажучи нічого надто особливого в ньому не бачу, хіба що одне нецензурне слово наприкінці вірша, бо моїй творчості нехарактерні такі висловлювання. Та все ж таки цей вірш не буде опубліковані ніде, то чому не поставити його на блог, я ж і так дуже давно сюди нічого не додавав…
***
Малинова свастика на підвіконні
Знецінений друг десь далеко кричить
Ранковим дощем переповнені скроні
А може і ти не забудеш цю мить?..
Класична модель двох непевних коханців
Розбещеність тілом, його теплота
І серце в полон бере мене бранцем
У ліжках йде з ранку до ночі війна.
Я знаю мине це, мине без повтору
Занадто відверто прийшов я з дощем
Печатки не було на тім догорі
Романтику – нах..! Та звідки ж цей щем?!
Зранку мені згадався один день. Напевне він мені снився бо спогади про той день здавалось вже давно потонули у величезній бочці подій, вражень та гігабайтів інформації. Тоді мені було 14 чи 15 років і я вийшов з дому, не взявши парасольки, а йшов сильний дощ. Поки я дійшов до школи – я дуже сильно змок і вирішив не йти туди бо мені соромно було б показатись в такому вигляді перед однокласниками. Тим паче там була Аня… а ще я запізнювався і ще був зовсім не готовий до уроків. Аня мені дуже подобалась, але що далі? Така недоступна, завжди серед подружок і в центрі уваги хлопців. Лише декілька разів я відслідковував момент, коли вона йшла зі школи сама і, вдаючи, що мені з нею по дорозі – міг поговорити. Ні про що, але потім довго згадував ці розмови. Того ранку я не хотів її бачити бо був негарний – волосся злиплося від дощу, брудні чоботи… Ні, ні в якому разі не варто було йти до школи. Тим паче вчителі вже звикли до моїх прогулів і це було єдине чим я міг похвалитись. Але Аня вчилась добре…
Я відійшов від школи подалі і зупинився біля ларька. Пиво, звісно, не скасує всіх моїх проблем, але принаймні своєю гіркотою пом’якшить їхню гіркоту. Тоді пиво здавалось мені гірким і несмачним, тому я більше любив Ром-колу, але того ранку взяв саме пиво. А проблем було багато. Було таке враження, що окрім проблем нічого немає. Проблеми в школі, повне нерозуміння батьків, проблеми з дівчатами, проблеми з друзями, які вважали мене малоцікавим і невеселим та рідко запрошували в свою компанію. Проблеми з гопніками, врешті-решт. Зараз я розумію, що багато хто в такому віці мав схожі проблеми, але тоді я був таким егоцентричним… власне я і лишився таким.
На минулому тижні побував в Польщі (у Варшаві). За той невеликий проміжок часу не помітив зверхнього ставлення поляків до українців (про яке іноді можна почути). Можливо тому що спілкувався англійською, а може просто не там бував. Загалом при всьому моєму євроскептицизмі, враження позитивне.
На світлині я в Музеї Варшавського Повстання. Сам музей - це окрема тема і про нього можна довго говорити, так як зроблений він на вищому рівні.
Сьогодні я відвідав місто Прилуки, зустрівся з літераторами, погуляв по місту, посидів в місцевому кафе ”За двома зайцями”, подарував від Літфоруму книжки і портрет Тараса Шевченка місцевій бібліотеці…
Щойно знайшов статтю на “Народному Оглядачі”, тут наведу лише початок. Повна адреса - http://observer.sd.org.ua/news.php?id=12746
Позапарламентські партії представляли Юрій Загородній – голова СДПУ(о), Юрій Збітнєв – голова партії “Нова сила”, Андрій Мохник – голова Київської організації ВО “Свобода”, Ігор Душин – голова Ліберально-демократичної партії України, Микола Габер – голова Патріотичної партії України, Юрій Сенюк – заступник голови партії “Спільна дія” і Павло Матвієнко – голова партії національно-економічного розвитку України.
Серед учасників дискусії були Віктор Лисицький – економічний експерт, Валентин Халецький – голова Громадської Ради України, куди входить майже сотня громадських організацій, а також експерти-політологи Оксана Бєлякова, Всеволод Степанюк, Олексій Усачов, Андрій Волошин. Засідання вів голова правління Всеукраїнської творчої спілки “Літературний форум” Роман Кухарук.
Дехто вже знає про мою ідею створити літературний сайт відео-поезії. Це оригінальна, сучасна і необхідна ідея, і якщо її хтось вкраде і випередить мене - нічого страшного я в цьому не бачу.
От один з моїх коротких віршів, я його записав щоб побачити реакції. В принципі особливих відгуків поки що не було. Та нічого страшного - сайт відео-поезії буде створений, тому що зараз молодь не завжди має час читати - а от переглядати відео - інша річ.
